Рух опору ОУН та УПА – приклад для України 21 століття

ОУН: підпільний рух, що випередив своє століття

Український визвольний рух 1930-х почався з Організації українських націоналістів — структури, що поєднала політичну програму, підпільну організацію та мережу активістів у Галичині й Волині. ОУН була не просто групою революціонерів: це була система спротиву, яка діяла проти колоніальної політики, репресій, пацифікації, заборони мови і будь-яких форм української самоорганізації. Рух використовував різні методи: від агітації, підпільної преси й саботажу до точкових акцій проти репресивних структур Польщі та СРСР. Саме ця підпільна інфраструктура згодом стала підґрунтям для створення УПА.

Розкол ОУН: два шляхи однієї боротьби

На початку 1940-х у самому русі визвольників стався перелом. Після смерті Євгена Коновальця між провідниками виникли стратегічні суперечності: частина лідерів підтримувала еволюційну, дипломатичнішу лінію (майбутня ОУН(м) — «мельниківці»), інші наполягали на радикальному курсі, орієнтованому на масове підпілля, мобілізацію молоді й активний спротив окупаціям (ОУН(б) — «бандерівці»). Попри розбіжності, обидві течії мали спільну мету — незалежну державу. Та саме структура ОУН(б), її автономні осередки, мобільна дисципліна й широка мережа зв’язкових стали основою майбутнього повстанського руху, з якого виросла Українська повстанська армія.

Від ОУН до УПА: війна відкрила новий фронт

У роки Другої світової ситуація кардинально змінилася. УПА виникла як відповідь на беззахисність населення перед окупаційними режимами — радянським, німецьким і польським. Розгалужена структура ОУН дозволила швидко організувати самооборону, а пізніше — сформувати бойові відділи. УПА вела збройну боротьбу за створення незалежної України, спираючись на підтримку місцевих громад, які бачили в ній силу, здатну протистояти насильству й терору.

Збройний опір: війна за свободу на кілька фронтів

УПА застосовувала тактику малої війни: засідки, рейди, удари по каральних загонах, знищення агентури, захист сіл від грабежів і депортацій. Боротьба була не лише проти нацистських підрозділів, а й проти радянських спецслужб, які вже у 1944–1945 роках поверталися зі списками «небезпечних» сімей, готували масові арешти й депортації. Сотні боїв 1944–1948 років — це один із найбільших антирадянських повстанських рухів після війни.

Ненасильницький спротив: інший фронт боротьби

Менш відомий, але не менш важливий аспект — ненасильницька боротьба. Вона включала:

підпільну пресу, що виходила десятками назв;

мережу зв’язкових, які передавали інструкції й інформацію;

саботаж колективізації, зрив мобілізацій, бойкоти виборів;

поширення програмних матеріалів і листівок;

освітню й ідеологічну роботу в громадах;

створення підпільних шкіл кадрів ОУН.

Цей тихий фронт формував світогляд і підтримував психологічну незламність населення, навіть коли військові сили скорочувалися.

Приклад опору: Петро Федорів «Дальнич»

Петро Федорів — один із найуміліших підпільників ОУН, спеціаліст із викриття агентури та запобігання провокаціям. Його робота рятувала командирів, криївки та цілі структури підпілля. Виріс у патріотичній родині, належав до «Пласту», навчався у Львові, кілька разів проходив через польські тюрми, але щоразу повертався до боротьби.

Під час війни працював у Службі безпеки ОУН, передавав матеріали про діяльність УПА до американського посольства, підтримував зв’язки на Закерзонні та захищав українців, яких примусово виселяли. У 1947 році його криївку оточили польські сили. Після кількагодинного бою «Дальнича» захопили непритомним у загазованій криївці. На суді 1950 року він відмовився просити про помилування. Його розстріляли у Великодній понеділок того ж року.

Сьогодні його ім’я — приклад твердості, конспіративної майстерності та безкомпромісної боротьби за Україну.

Ще кілька прикладів:

1. Ярослав Старух «Стяг» — ідеолог, що піднімав людей словом

Один із найяскравіших пропагандистів ОУН та творців підпільної преси. Його листівки й звернення читали в сотнях сіл, а стиль впізнавали навіть без підпису. Керував боротьбою на Закерзонні, загинув у криївці 1947 року, підірвавши гранату, аби не здатися ворогу.

2. Василь Галаса «Орлан» — дипломат і організатор УПА

Керівник підпілля на Закерзонні, відповідальний за переговори, зв’язки та інформаційну роботу. Під його керівництвом УПА на цій території зберегла структурну цілісність навіть під час депортацій і операції «Вісла». Після арешту 1953 року відбув 25 років.

3. Дарія Гусяк — жінка, яка тримала підпілля після загибелі Шухевича

Зв’язкова головного командира УПА. Після його загибелі передавала накази, виводила підпільників, організовувала криївки. Пройшла катування, але не видала жодного контакту. Отримала 25 років таборів.

4. Мирослав Симчич «Кривоніс» — командир, що розбив НКВД

Один із найуспішніших командирів УПА. У бою під Космачем (1945) його відділ переміг спецгрупу НКВД, завдавши великих втрат. За це його переслідували десятиліттями. У тюрмах провів 32 роки.

5. Галина Дидик «Анна» — тіньовий логіст руху

Організовувала конспіративні квартири, перевозила зброю, рятувала поранених, підтримувала мережу зв’язку. Була однією з останніх ключових підпільниць, яких заарештовано в 1950-х. Засуджена на 25 років.

6. Роман Гриців «Дзвін» — останній відомий вояк УПА в бою

Ховався та діяв у підпіллі до 1960-х років. Загинув 1960 року у перестрілці з радянськими силовиками — один із символів того, що боротьба тривала значно довше, ніж офіційно вважалося.

Сучасний спротив: методи, що народилися у підпіллі

Сьогодні, у війні проти російської окупації, український рух опору використовує ті самі принципи, які закладали ОУН та УПА. Конспірація, робота малими мобільними групами, збір розвідданих, локальні диверсії, налагодження горизонтальних мереж і автономних осередків — усе це стало основою сучасних Сил спеціальних операцій, добровольчих рухів та цивільного підпілля на окупованих територіях.

Як і повстанці минулого, сучасні українці поєднують збройний і ненасильницький спротив: від ударів по тилових об’єктах ворога до інформаційної роботи, координації місцевих громад, підпільних передач даних, маркування ворожої техніки, зриву мобілізації й саботажу окупаційної адміністрації. Так само, як колись УПА підтримувала населення в умовах терору, сьогодні рух опору зберігає життя людей на окупованих територіях і дає їм відчуття плеча.

Українська боротьба не переривається — вона еволюціонує. І методи, які народилися в криївках Карпат і Волині, сьогодні працюють у Донецьку, Мелітополі, Маріуполі й на фронтах, де свобода знову проходить випробування. Це спадковість, вибудувана не на гаслах, а на досвіді поколінь, що знали: окупацію не приймають — їй чинять

Першоджерело · Стрічка новин Андріївської громади (andriivska-gromada.gov.ua)