Смерть 10-річної бердичів’янки приховували роками

Дитячі посмішки завжди додають енергії та змушують хоча б на мить відволіктися від буденності. Щирі, безтурботні, милі — цей список прикметників можна продовжувати довго. Згодом діти підростають і будують власні сім’ї, але, на жаль, не кожна історія має щасливий фінал.

Іноді подробиці дитинства крають серце. І ця історія, на жаль, не стане винятком, адже йтиметься про 10-річну дівчинку Дар’ю з Бердичева, смерть якої протягом близько чотирьох років ретельно приховувала найрідніша людина — матір.

2003–2007 роки — саме в цей період у нашому місті проживала родина Саннікових. Здавалося б, звичайна сім’я, чого можна очікувати?

Багатодітна мати побила власну дитину

Так, дійсно, за інформацією ресурсу «Субота», у червні 2003 року Корольовським районним судом було ухвалено вирок Тетяні Санніковій за жорстоке поводження з донькою Дар’єю. Жінка не заперечувала факту скоєного, а, навпаки, визнала свою провину. Тетяну ж звільнили від відбування покарання з випробувальним терміном на один рік і шість місяців.

Двоє доньок — старша на рік Дар’я та молодша Надійка — на той момент перебували в інтернаті. Але вже восени цього ж року їх повернули до родини. Проте дітей віддали не матері, а її чоловікові Дмитру Вікарію, який офіційно встановив батьківство над трьома дітьми, але не над Дашею. Згодом стане відомою й інша деталь: передання померлої дівчинки, згідно з документом, підготовленим для Генеральної прокуратури у 2008 році, назвали «повністю безпідставним».

Чому дітей відібрали у матері

В інтерв’ю Суспільному секретарка колишнього будинку дитини, а нині Центру медичної реабілітації та паліативної допомоги, показала відповідні документи, після ознайомлення з якими все стало очевидним. У цьому закладі сестри прожили чотири роки, а згодом їх перевели до школи-інтернату, яка розташовувалася просто за парканом.

У сім’ї не було навіть елементарних умов для виховання та розвитку дітей. Хоча батьки й не вживали алкогольних напоїв, на що молодша сестра Надійка додала: «На жаль. Може, добріша була б трохи».

У помешканні панувала повна антисанітарія: бруд, таргани, підлога, яку ніколи не мили. Діти були голодні, спали на підлозі, застеленій матрацом.

Що відомо про матір — Тетяну Саннікову

Жінка народилася в Житомирі, здобула неповну медичну освіту. Вище ми вже згадували про судимість Тетяни за побиття доньки, проте цей факт був не єдиним у її біографії. Окрім цього, відомо, що жінку також було покарано за крадіжку, але й тоді вона відбулася умовним терміном.

Тетяна жила у цивільному шлюбі з Дмитром Вікарієм і народила від нього 11 дітей: Ольгу, Світлану, Дмитра, Сергія, Антона, Євгена, Надію, Віталія, Володимира, Богдана і Дар’ю. Проте загалом Тетяна народила вісьмох хлопчиків та чотирьох дівчаток. Якось в інтерв’ю жінка навіть сказала, що синів любить більше за доньок. У досьє жінки було зазначено звання — мати-героїня.

Що ще відомо про роки життя в будинку дитини

Справді, директорка закладу, який тоді називався будинком дитини, неодноразово зверталася і до тодішньої міліції, і до органів опіки. Вона навіть писала заяву до суду з проханням позбавити Тетяну Саннікову батьківських прав. Проте, як згодом з’ясували журналісти Суспільного, відповідного рішення щодо неї знайти так і не вдалося.

Що згадує про повернення до матері сестра Надія

Спочатку мати забирала дітей зі школи-інтернату на вихідні, потім — на довший період, а за кілька років забрала їх назовсім.

— Коли вперше вона нас забрала, дорогою купила нам солодку мівіну. Ми такі раді з Дашею були, — розповідає Надія. — Потім ми заснули на дивані розкладному. Я памʼятаю, вона руку свою на нас двох поклала. Дуже приємно тоді було лежати. І все, вже тієї ж ночі ми на колінах стояли в коридорі. Бо вона так захотіла. Вона реально нас змушувала стояти цілу ніч. Вона сиділа й дивилася, щоб ми стояли. Уявляєте? Але на колінах стояти — це ще нормально. Присісти 300 разів — це жах. У мішку також вона нас зв’язала. Я це памʼятаю. У білому, що картоплю возять.

Ще у 2008 році вихователька розповідала, що померла дівчинка раніше скаржилася на те, що мати зав’язувала її в мішку та залишала так у коридорі. Бувало й таке, що Тетяна залишала повністю голу Дар’ю в туалеті.

— Нам сказали, що нас сьогодні забирають, що забере тато. Я запитувала: «Де тато?» Вона (Тетяна Саннікова. — Ред.) казала: «Зараз поїдемо до тата, я вас до тата везу». У Даші одразу усмішка зникла, вся радість зникла.

Про це розповіла сама Надія.

Також вона пригадує, що після інтернату їм, дітям, доводилося носити речі на сьомий поверх. Тоді ж десятирічна Дар’я пропонувала сестричці втекти, проте вони не знали, куди йти.

Шкільне життя Дар’ї у Бердичеві

10 жовтня 2003 року дівчатка вперше прийшли до школи № 14 у Бердичеві. Хто ж міг тоді навіть уявити, що вже через півтора місяця дівчинка більше не прийде до навчального закладу? 24 листопада став останнім днем, коли Дар’я відвідала школу.

Найдивніше те, що Дар’ю все ж атестували за 2003–2004 навчальний рік. Сім’я проживала в панельному будинку до 2007 року, звідки згодом перебралася до Бердичівського району. Але про це — згодом.

Як і коли померла дівчинка

У різних джерелах можна знайти різну інформацію про обставини смерті зі слів матері. В одному випадку вона розповідала, що дівчинка впала, з її рота пішла піна, після чого вона померла.

Також, за інформацією Суспільного, у 2008 році Тетяна говорила про те, що в доньки з’явилися дивні виразки на руках, які вона нібито сама намагалася вилікувати. Проте вони не загоювалися. Згодом одного ранку дівчинка прокинулася, але не захотіла вставати з ліжка, а пізніше померла. Нібито це сталося в Бердичеві, коли з Дар’єю була старша сестра Світлана.

Результати експертизи та спогади самої Надійки

Дівчинка померла 20 червня 2004 року. За висновками судово-медичної експертизи, у Дар’ї виявили перелом передпліччя, однак остаточної причини смерті не встановили.

Незадовго до цього матір звинуватила двох сестричок у крадіжці 900 доларів, тому за кілька днів до трагедії дівчат карали за це. Надійка згадує, що за два дні до смерті, 18 червня, двоє молодших братів святкували день народження. Тож дівчата думали, що нарешті зможуть трохи перепочити.

Але старша сестра Світлана, за словами Надії, дістала із шафи весь одяг та сказала дівчатам, щоб ті його пересклали. І не просто так, а щоб усе було ідеально розкладено за кольорами. Проте в молодших дівчаток уже не було сил, тому старша вилила на них миску холодної води.

Після цього Дар’я знепритомніла й увесь день пролежала без свідомості. Згодом Даша все ж прийшла до тями, після чого Світлана відправила її до іншої кімнати, до найменшого братика Богдана, якому тоді було трохи більше року.

За словами Надійки, вона пам’ятає, як Дар’я кричала, що хоче їсти. Під ці крики дівчинка й заснула. Згодом Надія прокинулася, побачила Світлану, яка в істериці та з криками почала кудись збиратися й пішла з дому, наказавши не заходити до кімнати Дар’ї.

— Я поклала Богдана й пішла до Даші. Свєта навіть її не вкрила. Я спочатку її вкрила, думала, що вона дуже холодна, що їй холодно. Почала її будити. Слухала, чи б’ється в неї серце, чи вона дихає. А потім я хотіла підняти її ручки — і вони були дуже важкі тоді. І я зрозуміла в якийсь момент, що Даша не прокинеться, що вона мертва. І я так із нею пролежала десь пару годин. І потім почула, що ключі вставляють у двері. Я швидко прибігла до Богдана. І мене Борисівна (Тетяна Саннікова. — Ред.) закрила на балконі з Богданом на руках. А потім відкрила двері й каже: «Тепер у нас все буде добре». Я кажу: «А де Даша?» — «Даша з нами більше жити не буде, але в тебе все буде добре».

Про це розповіла Надія.

Після того, що сталося, дівчинка пішла до четвертого класу вже сама, без Дар’ї. Їй забороняли навіть згадувати ім’я сестри. Був період, коли її навіть не карали, а також, як вона розповідає, дозволяли їсти разом з усіма за одним столом. Проте Дар’ю все ж згадували, але лише тоді, коли відзначали відвідуваність у навчальному закладі.

Дитячий страх, або чому Надійка мовчала

Про насильство бояться говорити навіть дорослі — чи то через осуд, чи через пережиті травми. А про дітей годі й казати. Чому ж Надійка мовчала? Відповідаючи на це запитання, вона згадала історію про те, як вони розповідали матері про сексуальне насильство з боку старшого брата:

— Даша мені казала, що Борисівна нам не допоможе, — згадує Надія. — Але вона прийшла й ми сказали, що хочемо з нею поговорити. Вона сіла на синій диван, вислухала. Повела в іншу кімнату, дала нам у руки дерев’яну лавочку. Сказала: «Я вас навчу, як брехати на братів» і взяла з Бодіного ліжечка палку. Коли в когось із нас руки опускались, вона тою палкою нас між ногами била. У нас падала та лавочка, ми з нею падали. Ми вставали й знову піднімали її. Не пам’ятаю, скільки це продовжувалося. Ми стали на коліна й клялися, що ми набрехали. Вибачались перед братом. Тоді ми з Дашею зрозуміли, що ніколи в житті не можна казати, що робить старший брат.

Що було потім

Після смерті Дар’ї мати разом із дітьми перебралася з Бердичева до села, яке нині розташоване на території Гришковецької громади, — Старого Солотвина. У липні 2007 року Тетяна Саннікова зареєструвалася там, а згодом почала отримувати в сільській раді соціальну допомогу.

До місцевої школи мати приносила довідки, у яких було зазначено, що Дар’я просто проживає в Бердичеві. Тобто фактично жінка приховувала смерть дитини, у чому згодом і зізналася.

У травні 2008 року стала відомою вся страшна правда.

На стіні висить молитва «Отче наш»

— Цього року усе випливло, — зізнається Саннікова. — У нас були борги за газ. Я попросила райвиконком допомогти. Нам розказали про програму Ющенка по допомозі багатодітним родинам, обіцяли грошей. Як дійшло до довідок, то мусіла все викласти. А сільська рада роздула діло. Їх жаба задавила, що маю 150 тисяч гривень получити.

Уривок з інтерв’ю на ресурсі Gazeta.ua.

За кілька років до цього Тетяну покинув чоловік, а дві старші доньки перебралися до обласного центру.

Жінка називала проблемною, зокрема, й саму Дар’ю. Під час інтерв’ю в хаті навіть не знайшлося фотографії дівчинки, натомість біля телевізора стояли світлини синів.

Коли журналісти запитували про Дар’ю, мати вигадувала різні причини, зокрема розповідала, що дівчинка нібито проживає в обласному центрі у бабусі.

Щодо квартири у Бердичеві

Навесні 2007 року мати зверталася до Житомирської ОДА за дозволом на продаж квартири, частини якої належали й неповнолітнім дітям. Виходить, що покупець, за його власними словами, навіть не знав, що придбав житло, частина якого належала померлій дівчинці. Комісії ж, які надавали Санніковій дозвіл на продаж, також не помітили факту смерті дитини.

Як дівчинку поховали

На жаль, дівчинку не поховали одразу належним чином.

«Я злякалася звинувачень на свою адресу, що мене в чомусь запідозрять — і ввечері ми вирішили самі поховати дівчинку, — казала Тетяна Саннікова журналістам у 2008 році. — Загорнули в якесь покривало і, як тільки стемніло, винесли Дашу з дому. Нести далеко виявилося важко, тому ми вирішили поховати її недалеко від дому. Щоб потім можна було впізнати могилу, ми обрали для себе орієнтир — поодиноке дерево, на тому й вирішили. Викопавши неглибоку яму, закопали дівчинку. Через кілька днів мене потягнуло на те місце і я пішла з хлопцями туди гуляти. Діти, звісно ж, ні про що не здогадувалися».

Мати зі старшою сестрою закопали тіло дівчинки на березі річки під вербою.

Що змусило Надійку все ж розповісти про минуле

Заговорити її змусило відео, зняте 3-ю штурмовою бригадою. У ньому висвітлювалася історія семи братів, які віддано захищають Україну, та матері, яка чекає на них удома. І, як ви вже могли зрозуміти, йдеться про Тетяну Саннікову та її синів.

Сестра Надія вирішила активно діяти: написала заяву до поліції про насильство, якого зазнала в дитинстві. Після розповідей дівчини відео прибрали з офіційного каналу, проте Суспільне все ж опублікувало діалог:

— Мамо, столи і багатші бували в тебе. Щось здала, чи що?

— Це мінуси великої сім’ї, так, мамо? Плюси ми вже зрозуміли.

— Дідівщини у нашій сім’ї нема. Давай почнемо з цього, так?

— Ні, — каже мати на запитання одного з синів. Далі сини продовжують думку:

— Ми ставимося до всіх по-рівному.

— Маленькими ми були хороші.

— Маленьких ми не ображали.

Сьогодні

На початку минулого місяця, у жовтні 2026 року, журналісти відвідали місце, де нині похована Дар’я. Нині їй могло б виповнитися 10 років, проте, на жаль, їй назавжди залишиться 10.

Першоджерело · РІО Бердичів