ВШАНУВАЛИ ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЯ-ЗЕМЛЯКА

Сьогодні, 13 листопада, минають перші роковини від дня, коли за свободу та незалежність України загинув наш земляк, відважний Захисник України – молодший сержант Андрій СВОРОТНЄВ.

У цей скорботний день міський голова Ніла ОСТРОВСЬКА разом із секретарем міської ради Іриною МОРОЗОВИЧ відвідали могилу Воїна, поклали квіти на місці поховання та вшанували його пам'ять хвилиною мовчання.

Народився Герой 30 листопада 1982 року у місті Красилів на Хмельниччині. Його дитинство не було легким, адже ще змалку він залишився без батька. Проте труднощі лише загартували характер хлопця, навчили його відповідальності та самостійності. В 1989-1998 роках навчався Андрій у Красилівській загальноосвітній школі №3, де його пам’ятають спокійним, доброзичливим та старанним учнем.

Після закінчення 9-го класу юнак вступив до Красилівської філії Старокостянтинівського професійно-технічного училища №1 (нині — Державний професійно-технічний навчальний заклад «Красилівський професійний ліцей»), де з 1998 по 2001 рік здобував професії слюсаря-ремонтника та слюсаря з ремонту автомобілів. Однак на цьому Андрій не зупинився. Розуміючи важливість професійного розвитку, з жовтня 2001 по квітень 2002 року, у тому ж навчальному закладі, він пройшов курсову підготовку за спеціальністю електрозварювальника. Його завжди вирізняло прагнення навчатися новому та вдосконалювати свої вміння — риса, яка супроводжувала його впродовж усього життя.

Ще в молоді роки Андрій вирішив поїхати за кордон на заробітки, адже на той час там уже працювала його мама Марія Олексіївна. Там він працював переважно у сфері будівництва, не боячись важкої фізичної праці. Та попри можливість залишитися за кордоном, серцем він завжди тягнувся додому. У 2004 році Андрій повернувся до Красилова, аби доглянути за батьківською оселею. Саме тоді доля подарувала йому найцінніше — зустріч із майбутньою дружиною Іриною.

З цього моменту розпочався новий, щасливий етап його життя. Андрій залишився у рідному Красилові та влаштувався працювати у Красилівську житлово-експлуатаційну контору. Саме тут він зарекомендував себе як відповідальний і працьовитий чоловік, який не боявся жодної роботи.

Невдовзі пара узаконила свої стосунки, і вже у 2005 році в родині народилася донечка Валерія — татова радість, гордість і натхнення. Андрій безмежно любив свою дитину й намагався зробити все можливе, аби вона росла в любові, турботі та достатку. Саме бажання забезпечити родину стало для нього ще більшою мотивацією працювати та шукати кращі можливості.

Згодом чоловік звільнився з ЖЕКу та влаштувався оператором котельні у дочірнє підприємство приватного акціонерного товариства «Оболонь» «Красилівське». Там він працював сумлінно й відповідально, користуючись повагою серед колег. Андрій завжди ставився до роботи серйозно, адже добре розумів, що від його праці залежить майбутнє сім’ї.

У 2011 році в подружжя народився син Владислав. Родина стала для Андрія найбільшою цінністю у житті. Для своїх дітей він був справжньою опорою. Добрим, турботливим і надійним батьком, який завжди підтримає, навчить і захистить. Він умів знаходити час для сім’ї навіть попри втому та щоденні турботи, а найбільшим щастям для нього були посмішки рідних людей.

З теплом у серці про Андрія згадують його діти. Для них він був не лише батьком, а й справжнім другом, порадником та людиною, на яку завжди хотілося рівнятися.

Зі слів дітей Героя: «Тато був завжди веселий, любив жартувати й умів створити гарний настрій. У домі він міг полагодити практично все. Завжди допомагав нам з уроками, пояснював, підтримував і ніколи не сварився, якщо щось не виходило. Часто прокидався раніше за всіх, щоб приготувати сніданок і провести нас до школи. Коли нам щось не вдавалося, тато знаходив потрібні слова підтримки. Він умів заспокоїти, додати впевненості та навчав ніколи не здаватися. Для нас він був прикладом. Ми завжди пишатимемося ним і пам’ятатимемо його саме таким — усміхненим, турботливим і люблячим татом».

Коли в Україні розпочалось повномасштабне вторгнення, Андрій Своротнєв не залишився осторонь. 17 березня 2023 року його було мобілізовано до лав Збройних сил України. Після мобілізації чоловік був направлений на Старицький полігон у селі Старичі на Львівщині, де проходило формування бригади та підготовка військовослужбовців. Згодом, з 26 березня по 23 квітня 2023 року, Андрій проходив п’ятитижневий курс базової бойової підготовки у Латвії. Навчання було складним і виснажливим, однак він мужньо долав усі труднощі, розуміючи, наскільки важливими є здобуті знання та навички для майбутньої служби і збереження життя побратимів.

Повернувшись до Старичів, Андрій разом із бригадою вирушив на схід України, на Донецький напрямок, де точилися запеклі бої. Служив у складі 42-ї окремої механізованої бригади на посаді командира інженерно-саперного відділення. Це була надзвичайно відповідальна та небезпечна служба, що вимагала витримки, уважності та великої мужності.

Побратими знали Андрія за позивним «Студент». Такий позивний він отримав невипадково, адже постійно прагнув нових знань, цікавився військовою справою та вдосконалював свої навички навіть у найважчих фронтових умовах. Він уважно прислухався до порад, багато навчався сам і завжди був готовий підтримати та допомогти іншим. За щирість, відповідальність і надійність Андрія поважали побратими, а командування угруповання військ «Схід» цінувало його відданість службі та професіоналізм.

За особисту мужність, стійкість, сумлінне виконання бойових завдань і вірність Україні Андрій Своротнєв був неодноразово відзначений грамотами, подяками та нагородами. Серед його відзнак: нагрудний знак «Ветеран війни — учасник бойових дій»; пам’ятний знак «Хрест доблесті»; відзнака командира — медаль «Хоробре серце». Кожна з цих нагород стала свідченням його незламності, сили духу та самовідданого служіння українському народові. Та для самого Андрія найважливішими були не відзнаки чи визнання, а можливість захищати рідну землю, своїх близьких і майбутнє України.

Згодом бригаду, у складі якої служив Андрій, було перенаправлено на Харківський напрямок, де понад рік він виконував надскладні та небезпечні бойові завдання, щодня ризикуючи власним життям заради безпеки України та її народу. Служба була виснажливою як фізично, так і морально, однак Андрій мужньо тримався, залишаючись вірним військовій присязі та своїм побратимам. Після виконання бойових завдань на Харківщині підрозділ знову повернувся на Донецький напрямок, де тривали запеклі бої. За час служби Андрій мав декілька короткотривалих відпусток, під час яких поспішав додому — до найдорожчих людей, адже саме зустрічі з родиною додавали йому сил та наснаги продовжувати боротьбу за Україну.

13 листопада 2025 року стало трагічною датою для родини Андрія Своротнєва, його друзів та всієї громади. Виконуючи бойове завдання поблизу населеного пункту Новопавлівка Синельниківського району Дніпропетровської області, Захисник загинув. Йому назавжди залишилося 42 роки.

Повернення Героя додому стало болючим і водночас важливим моментом для всіх, хто його любив і чекав. Із усіма військовими почестями Андрія Своротнєва поховали на Алеї Слави у Красилові. У пам’яті рідних, друзів та побратимів він назавжди залишиться людиною честі, мужності та великого серця — людиною, яка віддала своє життя за майбутнє України.

Йому назавжди 42…

Вічна шана та слава Герою!

Першоджерело · Новини Красилівської громади (сайт ради)