Держава не готова до таких людей, жінка готова до всього – дружина ветерана з Кіровоградщини

Віднедавна роль Олени Колос — дружини ветерана, який отримав важке поранення під Курськом, — змінилася. Тепер вона задає темп у сім’ї, паралельно опікується власною справою й веде все господарство. Підтримувана любов’ю своїх Олена певна: так і має бути, адже бути дружиною ветерана — неабияка відповідальність.

Перша електронна газета знайомить з Оленою та її історією у межах всеукраїнської інформаційної кампанії «Приємно познайомитися, знову».

Дружина військового на постійній основі

Олена чудово знає, як це — бути дружиною військового. Невдовзі після того, як вони з Денисом одружилися, чоловік підписав контракт з армією. Потім були переїзд до Києва, АТО, поява на світ двох синів, Івана та Олексія. Олена знала, як діятиме чоловік у разі нового, широкомасштабного наступу Росії у 2022 році.

«Мені було дуже важко, бо він воював у найгарячіших точках. Бувало, не виходив на зв’язок — тоді я ходила по двору і плакала, кричала». Найлихіші думки, зізнається Олена, з’явилися тоді, коли Дениса відрядили на Курську наступальну операцію. «У мене було таке передчуття. І сни відповідні снилися. Я просила його не їхати, вмовляла. Власне так воно і сталося».

«Я з першого дня поруч і завжди буду»

«Реальність набагато краща, — ділиться Олена. — Він не сидить на місці, вдарився у роботу».

Хоча коли вони вперше зустрілися з чоловіком після поранення, очікування були значно стриманіші. Додому, у село Суботці на Кропивниччині, Денис повернувся з двома високими ампутаціями і наразі вчиться повноцінно пересуватися на протезах, отриманих у Франції.

Олена каже: знала, що робити і ніколи не губилася. До психологів не зверталися, долають усе самотужки, а своєрідним рушієм виступають діти. Готуючись до повернення Дениса, вони вдома встановили пандус.

Зараз, за словами дружини, подружжя переживає розквіт, надолужуючи усі ті роки на відстані.

«Він постійно поруч. Це вже добре, бо раніше я була сама. А зараз я підійду, обніму його, поцілую і на душі спокійно. Я з першого дня поруч і завжди буду».

Спершу було важко. Денис сидів удома і не бажав виходити на люди, тож Олені доводилося його розбурхувати, а коли розмови не діяли — вмощуватися поруч і обіймати.

Якихось змін у спілкуванні з чоловіком-ветераном Олена не помітила. Сварок у сім’ї Колосів не було раніше, немає і зараз. За п’ятнадцять років шлюбу, каже дружина, не пригадує жодної:

«Якщо він відчуває провину, то підійде і вибачиться. Я так само. Намагаємося не кривдити одне одного».

З нововведень — дрібка чорного гумору. Олена каже, час від часу бере чоловіка на кпини, питаючи, чи йому не болять ноги і не крутять коліна, а раз перед виїздом на оптовий ринок поцікавилася, чи взяти йому теплі шкарпетки.

«Інколи хочеться сісти й заплакати»

Окрім власної справи, на Олені вся господарка: і садити, і копати, і сапати, і мішки тягати. На питання, як вона стягує, відповідає:

«Триндець як тяжко. Інколи хочеться сісти й заплакати, кинути все».

Однак не кидає, бо знає, що робить усе з любові до Дениса, та синів Івана й Олексія. Зізнається, розраду найчастіше знаходить саме в дітях.

Олена страшенно цінує час, коли вдається помандрувати усією сім’єю: чи то на день народження, чи просто так. Їздять як Кропивниччиною, так і за її межі — до Черкас, Львова і навіть у Карпати.

Що ж до взаємодії синів із батьком, Олена каже, спершу трохи остерігалися, а зараз вже легше. Хоча часом вони жаліються:

«Батьки друзів грають з ними у футбол, волейбол. А наш не може».

Тоді мати береться пояснювати. Олена певна: нічого страшного тут немає.

Держава ще не готова до таких людей

Денисова адаптація, каже Олена, ще далека від завершення. І довколишні умови пришвидшенню не сприяють. Бракує і хідників із належним покриттям, і сходів із поруччям. Подружжя Колосів пересувається на машині, і Денис часто чекає на Олену в машині, доки та йде у справах.

«Держава ще не готова до таких людей», говорить Олена. Як приклад, розповідає, у селі є спортзал, однак підступитися до нього неможливо через круті сходи. Тож, щоб потренуватися, необхідно їхати в обласний центр, що розташовується у двадцяти п’яти кілометрах, або ж у Знам’янку, що в шістнадцяти.

З позитивного — у громаді є представниця Служби ветеранського супроводу, пані Ольга, яка надає інформаційну допомогу і запрошує Дениса на різноманітні заходи.

Олена вважає: у сім’ї з ветераном, який повернувся після поранення, дуже багато залежить від дружини. Знає випадки, коли люди розходилися і зі значно меншими травмами воїна, а жінки заявляли, що такий чоловік їм не потрібен.

«Дружина має стати тиловою частиною, яка захищатиме і братиме на себе багато відповідальності», — резюмує вона.

Читайте також: Не бути тягарем. Історія ветерана, який повноцінно живе з високими ампутаціями

The post Держава не готова до таких людей, жінка готова до всього – дружина ветерана з Кіровоградщини first appeared on Перша електронна газета.

Першоджерело · Перша електронна газета (persha.kr.ua)