Сьогодні наша громада попрощалася із Захисником МОКЛЯКОМ Анатолієм Володимировичем

Сьогодні наша громада зі щемом у серці, невимовним болем і глибокою скорботою провела в останню земну дорогу нашого Захисника – МОКЛЯКА Анатолія Володимировича. Ще одне життя, сповнене мрій, планів, надій і любові до рідних, обірвала жорстока війна.
Церемонія прощання відбулася біля пам’ятного знаку Героям Небесної Сотні. Далі процесія вирушила до місця останнього спочинку Героя – кладовища в Балівці, де відбувся жалобний мітинг та панахида. І в Нових Санжарах, і в Руденківці, і в Дубині вдячні земляки зустрічали та проводжали кортеж, стоячи на колінах, з прапорами та квітами.
Про життєвий та геройський шлях Анатолія розповіли селищний голова Геннадій СУПРУН, перша вчителька Захисника Ніна КОБА та його однокласниця Ліна МОКЛЯК.
Анатолій народився 6 вересня 1988 року в селі Дубина. Навчався у Дубинівській та Кунцівській школах, після чого здобув професію електрогазозварника. Працював у Полтаві, згодом повернувся до рідного села, займався виготовленням виробів із дерева.
У 2016 році Анатолій зустрів своє кохання, переїхав до Малого Кобелячка, де закохані почали будувати спільне життя, планувати та мріяти. Працював у Нових Санжарах, був працьовитим, мав золоті руки. Умів власноруч створювати красу, виготовляв ковані вироби з металу.
Та найбільшим його багатством були не матеріальні здобутки, а людські якості. Рідні та друзі згадують Анатолія як надзвичайно добру, веселу, щиру й чуйну людину. Кажуть, що ніхто ніколи не бачив його сердитим. Він завжди був готовий прийти на допомогу, підтримати добрим словом, розрадити у важку хвилину.
Анатолій дуже любив спорт, захоплювався легкою атлетикою, кросом, тенісом, лижними гонками, туризмом. Брав участь у змаганнях, любив активне життя. У ньому поєднувалися сила духу, життєрадісність і відкрите серце.
Він умів любити, піклуватися, відповідати за тих, хто поруч. І саме таким – добрим, турботливим, життєрадісним назавжди залишиться у пам'яті всіх, хто його знав і любив.
29 липня 2025 року Анатолія було мобілізовано до лав Збройних сил України. Після навчання в Житомирі він проходив військову службу у складі 81-ї окремої аеромобільної бригади. Став старшим стрільцем-вогнеметником аеромобільного підрозділу. Захищав Україну на Донецькому напрямку.
29 вересня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Сіверськ Бахмутського району Донецької області зв’язок з Анатолієм обірвався. Як виявилося, назавжди.
Тривалий час рідні жили з болем невідомості, з надією, що він повернеться додому. Адже в нього було стільки планів, стільки нездійснених мрій! Він дуже хотів повернутися до своїх найдорожчих людей. Але страшна звістка про ідентифікацію тіла Анатолія змінила надію, за яку вони трималися стільки часу, на біль, який неможливо передати словами. А його слова «Не переживай, все буде добре» вже ніколи не прозвучать, як раніше, але вони назавжди залишаться у пам'яті рідних як частинка його любові, турботи та віри в життя.
Востаннє загиблому Анатолію МОКЛЯКУ віддали військові почесті на кладовищі. Головний сержант відділення військово - цивільного співробітництва Полтавського РТЦК та СП Юрій ПОВ’ЯКАЛО вручив сестрі Захисника Державний Прапор України, який почесна варта зняла з його домовини. На честь воїна пролунав трикратний стрілецький салют.
Висловлюємо найщиріші співчуття сестрі Оксані, племіннику Олександру, коханій Віті, її сину Віталію, тітці Наталії Степанівні, дядькові Сергію Степановичу, двоюрідній сестрі Діані, усім рідним, близьким, друзям та знайомим Анатолія.
Герой повернувся додому… На жаль, не так, як мріяли його рідні. Але він назавжди залишиться у пам'яті громади як її Захисник, як Людина з великим серцем, як Герой, який віддав життя за Україну.
Вічна пам'ять і слава Герою!
Герої не вмирають! Слава Україні!
Коментарі
Ще ніхто не коментував. Будьте першим.
Увійдіть, щоб коментувати
Коментарі пишуть мешканці під своїм імʼям — так менше ботів і образ.