У нашій громаді відкрили виставку світлин безвісти зниклих Захисників

Сьогодні, 27 жовтня, у Новосанжарській громаді відбулося відкриття виставки світлин зниклих безвісти Захисників України «Їхні обличчя – наш біль».

Ініціатором виставки виступила ГО «Родини полонених та безвісти зниклих Полтавщини», яка вже тривалий час об’єднує родини у боротьбі за повернення їхніх рідних та привертає увагу суспільства до цієї болючої теми.

На світлинах представлені далеко не всі безвісти зниклі Захисники Полтавщини. На жаль, їх дуже багато, і навіть десятки банерів не змогли б умістити всі обличчя та історії родин, які щодня чекають на своїх рідних.

Участь у відкритті виставки взяли Представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в Полтавській області Владислав Носенко, керівниця Управління у справах реінтеграції, соціального захисту ветеранів та внутрішньо переміщених осіб Полтавської ОВА Ольга Саєнко, голова Новосанжарської громади Геннадій Супрун, керівниця ГО «Родини полонених та безвісти зниклих Полтавщини» Лідія Місюренко, військовий капелан отець Олександр, родини полонених і безвісти зниклих військовослужбовців, громадськість.

Говорячи про біль родин, які щодня чекають на своїх рідних, голова громади Геннадій Супрун поділився своїми думками: «За кожною фотографією — окрема історія, окрема родина і чиєсь найбільше бажання дочекатися свого найріднішого вдома. Найстрашніше для родини — це невідомість. Ми не маємо права дозволити, щоб їхні імена та обличчя загубилися серед цифр і статистики.

Ви не самі. Поки ви чекаєте — разом із вами чекає і наша громада. Поки ви шукаєте, ми будемо нагадувати про тих, кого шукають.

Нехай кожна ця історія завершиться найголовнішим — поверненням додому. Ми пам’ятаємо, ми чекаємо, ми віримо».

Мама зниклого безвісти Миколи Селюка Тетяна Селюк звернулася до присутніх із нагадуванням про те, що в Новосанжарській громаді вже традиційно щомісяця проходять акції, до яких долучаються родини полонених та безвісти зниклих Захисників. Їхня мета — привертати увагу до долі тих, кого щодня чекають удома, нагадувати про них суспільству та не дозволяти, щоб їхні імена, обличчя та історії зникали з нашої уваги.

Тетяна Миколаївна запросила всіх небайдужих долучатися до таких акцій — прийти, постояти поруч хоча б декілька хвилин, висловити свою підтримку родинам та разом нагадати про тих, чия доля невідома.

Це важлива підтримка для родин, які живуть у постійному очікуванні звістки про своїх рідних.

Ще одним важливим кроком стане створення у громаді «Дошки надії», де будуть розміщені світлини наших земляків, які зникли безвісти. Це буде не просто інформаційна дошка. Це нагадування про людей, яких люблять, чекають і продовжують шукати. Про тих, для кого досі не поставлено крапку.

Після урочистої частини військовий капелан отець Олександр запросив всіх до спільної молитви – до дієвого засобу, який долає відстань і час, просочується крізь стіни та проникає в серця.

Насамкінець присутніх запросили до перегляду виставки — вдивитися в обличчя людей, завдяки яким сьогодні ми можемо жити, працювати, виховувати дітей, будувати плани на майбутнє. І було надзвичайно складно стримувати сльози, бо за кожною світлиною — чийсь син, чоловік, батько, брат, коханий, чийсь нестерпний біль.

Нехай кожен Захисник, чиє обличчя сьогодні дивиться на нас із цієї виставки, і чиїх обличь тут немає, якнайшвидше повернеться додому.

Слава Україні! Героям слава!

Першоджерело · Сайт громади