Окнянщина попрощалася з захисником Миколою Винокуром

Під похмурим осіннім небом сьогодні востаннє зустрічали вдома захисника Миколу Винокура. Крізь хмари пробивалося сонце, та його скупого тепла було замало, щоб зігріти рідних, які стільки часу жили чеканням.

Кожен дзвінок із незнайомого номера змушував серце завмирати. А раптом — добра звістка? Раптом почують те єдине, найдорожче слово: «Живий»… Родина Винокурів трималася за надію, чекала, вірила, що ще обійме свого Миколу.

Та нещодавно пролунав дзвінок, якого боялися найбільше. Коротке повідомлення: Миколу визнано загиблим. Слова, які неможливо було прийняти після всього пережитого, після стількох зусиль, пошуків і сподівань.

Сьогодні він повернувся додому. На щиті… І рідні, які так довго чекали на зустріч, мусили прощатися назавжди.

«Я його чекала і буду чекати, шукала — і буду шукати», — каже згорьована дружина.

У цих словах — увесь її біль і любов, які не дозволяють змиритися. Два з половиною роки чекання. Увесь цей час вона робила все можливе, аби знайти чоловіка й повернути додому. Скільки було сліз, звернень, тривожних розмов із жінками, які так само чекали й продовжують чекати своїх рідних. Вони підтримували одна одну, разом переживали кожну звістку і знову чекали.

Не судилося подружжю обійнятися знову. Залишилися невимовлені слова, нездійснені плани й любов, яку тепер доведеться нести крізь роки розлуки.

Жителі громади коридором шани зустрічали кортеж із тілом Миколи Винокура. Осінні квіти лягали на дорогу, якою він повертався до рідної домівки. Тут провести захисника в останню путь зібралися рідні, побратими, друзі, односельці та жителі громади.

Квіти встеляли шлях до самого кладовища. Неблизька дорога цього дня здавалася надто короткою для останнього прощання. Земний шлях Миколи обірвався у 38 років. Ще стільки всього мало бути попереду — родинних зустрічей, спільних справ, тихих і щасливих днів удома.

Микола народився і виріс у Чорні. Тут закінчив школу, працював, створив родину та будував плани на майбутнє. Односельці пам’ятатимуть його добрим, щирим і товариським, готовим відгукнутися на прохання та допомогти тим, хто цього потребував.

У лютому 2023 року Микола став на захист України. Чесно виконував свій військовий обов’язок, боронив рідну землю, свою родину й кожного з нас. Із квітня 2024 року вважався безвісти зниклим. Відтоді його близькі жили надією на повернення.

Разом із громадою пам’ять полеглого захисника вшанували староста Раїса Ожога та заступник селищного голови Павло Прачук. Вони висловили щирі співчуття дружині, матері, сестрі та братам Миколи. Цього дня громада була поруч із родиною — у скорботі, вдячності та прощанні.

Чин поховання захисника здійснив настоятель храму святої преподобної Параскеви Сербської ієрей Павло Клімашевський.

Дякуємо Миколі Винокуру за мужність і витримку, за службу та захист. За те, що став до лав оборонців України й боронив наше право жити на своїй землі. Пам’ятатимемо, якою дорогою ціною дається цей захист.

…Коли домовину опустили в могилу, небо заплакало дощем. Тихим, спокійним і невтішним. Краплі лягали на квіти, на схилені голови, змішувалися зі сльозами рідних. Осінь також проводжала Миколу. А найдорожчі люди все ще не могли відпустити…

Спочивай із миром, Захиснику.

Нехай Господь дасть рідним сили витримати біль цієї втрати. Нехай поруч будуть люди, які підтримають і допоможуть у найважчі хвилини. Світла пам’ять про Миколу житиме в його родині, серед друзів, побратимів і земляків.

Вічна пам’ять і шана Миколі Винокуру.

Слава Україні! Вічна слава її захисникам!

Першоджерело · Окнянська селищна рада — стрічка новин