Не звикаймо до війни…

Сьогодні, 06 листопада 2026 року, відбулася чергова акція на підтримку зниклих безвісти та полонених. Нині 1717-ий день повномасштабної війни з росією…

«Разом легше» - ці слова вже давно стали не просто гаслом, а життєвою необхідністю для родин, чиї рідні тримають небо над Україною або чекають на повернення з ворожого полону.

У Старій Синяві відбулася чергова акція на підтримку військовополонених та зниклих безвісти. Попри складні реалії та вимушені затримки через повітряні тривоги, учасники щотижневого зібрання незмінно тримають молитовний і духовний щит за українських Захисників.

Цього разу захід наповнився особливим, пронизливим болем і абсолютним закликом до єдності. Головним лейтмотивом зустрічі стала болюча пересторога: нам усім не можна звикати до війни.

Звертаючись до присутніх, Тетяна Романенко - голова Старосинявського осередку ГО «Об’єднання матерів і дружин Захисників України», дружина полеглого Героя Олександра Романенка, наголосила на страшній небезпеці людської адаптації до горя:

«На жаль, наша країна вже 13-й рік живе в стані війни… Є таке погане слово - "звикнути". Людина звикає швидко - і до хорошого, і, що найстрашніше, до поганого. Ми звикаємо до щонічних обстрілів, до сирен, до статистичних даних. Але звикати до цього не можна».

Тетяна Романенко поділилася гіркими новинами громади, згадавши важкі втрати. Зокрема, у село Дашківці прийшла звістка про загибель ще одного Захисника, якого рідні чекали два роки, а напередодні громада попрощалася з Героєм України Олегом Ковалевським, якого рідні розшукували та чекали майже п'ять років від першого дня повномасштабного вторгнення на Херсонщині. Присутні вшанували світлу пам'ять усіх полеглих хвилиною мовчання.

Духовну підтримку та спільну молитву за мужність, витримку й силу для тих, хто бореться, і тих, хто чекає, провели священнослужителі громади - ієрей, настоятель храму Преображення Господнього селища Стара Синява Мирон Лушней (УГКЦ) та протоієрей, настоятель храму Різдва Богородиці села Пилявка Миколай Стельмащук (ПЦУ). У своїх пастирських словах вони закликали суспільство до справжньої єдності, нагадуючи, що ворог найбільше прагне роз'єднати нас зсередини, і лише плечем до плеча можна вистояти в цій жорстокій боротьбі.

Слова підтримки учасникам акції висловила й Римма Блохіна - дружина Олександра Блохіна, військовослужбовця, який віддав своє життя за Україну. Вона побажала присутнім витримати цей нелегкий шлях, витримати цей біль, витримати цю невідомість. Тому що це, насправді, дуже важко. І щоб кожна родина діждалася свою рідну людину.

Особливо щемливою стала завершальна частина акції. Під кінець заходу почав падати дощ. Цей осінній дощ спричинився не просто негодою - він немовби став німими сльозами тих, хто попри все чекає… Мовчазний, пронизливий свідок болю родин, які роками живуть у невідомості.

Акція вкотре докладно й голосно нагадала кожному з нас: біль сімей, чиї рідні перебувають у ворожому полоні чи вважаються зниклими безвісти - це не їхнє приватне горе, це біль усього суспільства. Наш спільний обов'язок - не закривати очі, бути надійною опорою для цих родин і не втомлюватися говорити про Героїв. Поки ми тримаємося разом, виявляємо чуйність і не даємо згаснути пам'яті - живе непохитна надія на повернення кожного українського воїна додому.

За матеріалами акції

Першоджерело · Старосинявська селищна рада (сайт)