Назавжди 28: Тальнівщина схиляє голови за Василем Корнієнком

Біль від втрати найдорожчих не минає з часом, а порожнечу, яку залишає людина, неможливо заповнити. Особливо тоді, коли життя обривається так рано, коли попереду ще стільки нездійснених планів, родинних радощів і сподівань. Сьогодні Тальнівщина схилила голови перед пам'яттю Василя Корнієнка — нашого земляка, який віддав своє життя за Україну та провела його в останню земну дорогу.
Василь Вікторович Корнієнко народився 11 вересня 1996 року в селі Лісове, у простій багатодітній родині. Тут, серед рідних людей, минуло його дитинство. Тут він робив перші кроки, пізнавав світ, зростав під батьківською опікою, навчався поваги до праці та родинних цінностей.
У 2003 році Василь пішов до першого класу Лісівської загальноосвітньої школи, яку закінчив у 2014 році. Після школи продовжив навчання в Буцькому політехнічному училищі, де здобув професію водія автотранспортних засобів.
Доросле життя привело Василя до Херсона. Там він розпочав трудовий шлях експедитором, там зустрів свою першу дружину. У цьому шлюбі народився син Святослав — перша велика радість і відповідальність молодого батька.
У 2019 році Василь повернувся до Тального. Працював шліфувальником у приватній підприємницькій майстерні, заробляв на життя, дбав про себе та близьких. Наприкінці 2021 року доля звела його з коханою жінкою Мариною та її сином Тимуром. Вони створили сім'ю, разом виховували сина, ділили щоденні турботи, будували плани й мріяли про майбутнє. У Василя було те, заради чого людина прагне повертатися додому, — родина, близькі, любов і спільні сподівання.
Повномасштабна війна увійшла в життя Василя, як і в життя мільйонів українців, змінивши всі плани й розставивши життєві пріоритети по-іншому. Настав час, коли особисті мрії довелося відкласти, а на перший план вийшов обов'язок перед країною. І Василь став на цей шлях — шлях військового, який узяв на себе відповідальність за захист України.
16 лютого 2025 року Василя було призвано на військову службу за мобілізацією Третім відділом Звенигородського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Черкаської області.
Він став до лав Збройних Сил України. Служив у 80-й окремій десантно-штурмовій бригаді, військова частина А0284. Мав звання солдата, обіймав посаду стрільця-помічника гранатометника 4-го десантно-штурмового відділення 1-го десантно-штурмового взводу 1-ї десантно-штурмової роти 1-го десантно-штурмового батальйону.
Служба нашого Захисника проходила далеко від рідного дому, у складних бойових умовах.
Щодня стикаючись із жорстокою реальністю війни, переживаючи втому, біль і втрати побратимів, Василь залишався вірним військовій присязі та своєму обов’язку.
Та 20 квітня 2025 року під час виконання бойового завдання на території Курської області зв'язок із Василем було втрачено. І почалося довге, болісне очікування. Статус зниклого безвісти за особливих обставин не давав родині остаточної відповіді, а отже, залишав місце для віри. Рідні жили цією вірою, шукали звісток, молилися, долучалися до акцій на підтримку зниклих безвісти та військовополонених.
Понад півтора року родина жила в очікуванні. У цьому очікуванні були безсонні ночі, тривожні новини, молитви й постійне сподівання на диво. На те, що Василь повернеться до своїх дітей, до дружини, до батьківського дому.
Але надійшло підтвердження найстрашнішого. Василь Корнієнко загинув 20 квітня 2025 року поблизу населеного пункту Олешня Суджанського району Курської області, виконуючи бойове завдання. Йому було лише 28 років. Двадцять вісім років — це ще зовсім молодий вік. Це час, коли людина тільки облаштовує своє життя, коли діти ще маленькі, коли батьки чекають уваги й підтримки сина, коли попереду мали б бути роки родинних свят, зустрічей, розмов і простого щоденного щастя.
Василь не встиг побачити, як дорослішають його сини, не встиг здійснити всіх задумів, не встиг прожити стільки звичайних днів, які для кожного з нас є найбільшою цінністю. Війна забрала в нього майбутнє, а в його родини — найдорожчу людину.
У скорботі залишилися - дружина Марина, сини Святослав і Тимур, мама Олена Григорівна, батько Віктор Вікторович, брати Артем і Максим, сестри Руслана, Людмила та Лілія, рідні й близькі.
Дорога родино! Від імені Тальнівської міської ради, усіх жителів нашої громади висловлюємо вам щирі співчуття. Сьогодні неможливо знайти слова, які б могли вгамувати ваш біль.
Тож нехай Господь дасть вам сили витримати цю втрату, підтримає у хвилини, коли особливо бракуватиме Василя, допоможе зберегти родинну єдність і турботу одне про одного. Нехай його сини зростають із гордістю за батька, який став на захист своєї країни. А пам'ять про Василя назавжди залишиться у вашій родині та в серцях людей, серед яких він народився і жив.
Ми не можемо повернути йому прожитих років, не можемо змінити трагічного фіналу його молодого життя. Але наш обов'язок — пам'ятати, якою ціною виборюється свобода України, і пам'ятати кожного, хто віддав за неї своє життя.
Світла пам'ять тобі, наш земляче. Честь і слава українському воїну! Вічна пам'ять і шана!
Відео за посиланням: https://www.facebook.com/share/v/1cQNdYmN8N/
Коментарі
Ще ніхто не коментував. Будьте першим.
Увійдіть, щоб коментувати
Коментарі пишуть мешканці під своїм імʼям — так менше ботів і образ.