Пам’ятаємо. Шануємо. Не забудемо.

Відбулося вручення державних нагород родинам наших полеглих Захисників України — відзнак за мужність, героїзм і відданість Українському народові.

Орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) відповідно до Указу Президента України від 3 червня 2026 року № 478 нагороджено наших земляків — Олександра Чорнокозинського та Вячеслава Ровишина.

Олександр Чорнокозинський народився в селі Оляниця. У перші дні повномасштабного вторгнення, 26 лютого 2022 року, був мобілізований до лав Збройних Сил України. Служив гранатометником у складі 101-го окремого механізованого батальйону.

3 листопада 2023 року Олександр загинув під час виконання бойового завдання на Чернігівщині. Наступного дня йому мало виповнитися 44 роки.

Для рідних і близьких він назавжди залишиться добрим, чуйним, веселим і товариським чоловіком, люблячим батьком, надійним сином, братом і другом.

Державну нагороду передано найдорожчим людям Олександра — сину Тимофію, матері Вірі Танасіївні та дружині Ярині Віталіївні.

Вячеслав Ровишин народився в селі Четвертинівка. 26 років свого трудового життя присвятив Ладижинській ТЕС, де пройшов професійний шлях від машиніста-обхідника до начальника зміни.

3 січня 2023 року, маючи бронювання від мобілізації, Вячеслав добровільно став на захист України. Служив у 72-й окремій механізованій бригаді імені Чорних Запорожців, захищав Вугледар на Донеччині. За сумлінну службу був відзначений нагородою Президента України «За оборону України».

Навіть після поранення, отриманого в червні 2024 року, пройшов лікування та відновлення і повернувся до своїх побратимів.

17 травня 2025 року Вячеслав загинув під час ворожого обстрілу на Донеччині. Йому був 51 рік.

У мирному житті він був люблячим чоловіком і турботливим батьком. Людиною, яка сумлінно працювала, а у вирішальний для країни час свідомо обрала шлях Захисника.

Державну нагороду прийняли дружина Людмила Петрівна та батько Василь Аврамович.

Це дві різні життєві історії, але їх об’єднує найважливіше — любов до України, мужність і готовність стати на її захист. Обидва Захисники до кінця залишилися вірними військовій присязі та своєму обов’язку.

Схиляємо голови перед мужністю наших Героїв. Розділяємо біль їхніх родин і висловлюємо вдячність за синів, які віддали життя за свободу та незалежність України.

Наш обов’язок — пам’ятати. Пам’ятати не лише їхні імена, а й життєвий шлях, вчинки, силу духу та ціну, яку вони заплатили за наше майбутнє.

Вічна пам’ять і шана Героям України!

Першоджерело · Стрічка новин Тростянецької громади