«Джедай» – три роки у небесній варті над Україною

13 листопада минають треті роковини від дня смерті Євгенія Олександровича Дмитрієва – нашого земляка із села Плоске, українського воїна, який віддав життя за свободу рідної землі. Йому назавжди 49. Три роки його немає поруч із рідними, але пам’ять про нього живе в серцях тих, хто знав, любив і шанує його.

Народився Євгеній 25 серпня 1974 року, зростав допитливим, кмітливим і сміливим. Добре навчався, цікавився точними науками та історією. Після школи вступив до Харківського політехнічного інституту, але навчання перервала строкова військова служба. Повернувшись додому, вирішив допомагати родині. Працював на місцевому ринку, згодом – на будівництві. Саме тут розкрився його справжній талант. Він умів планувати роботу, знаходити рішення, майстерно виконувати найскладніші завдання. Удома також усе робив власноруч – ремонтував, облаштовував, створював затишок. Його недарма називали майстром на всі руки.

Родина для Євгенія була найдорожчим у житті. Дружину та двох донечок він оточував любов’ю й турботою. Прагнув, щоб у домі було затишно, сам брався до домашніх справ, любив готувати для своїх дівчат. Заради них працював і будував плани на майбутнє.

Повномасштабне вторгнення застало сім’ю в окупації. Побачене змінило його ставлення до всього, що було пов’язане з росією. Євгеній принципово розмовляв українською, дивився українське телебачення. Він допомагав батькові на пасіці й чекав на звільнення рідного краю.

Щойно у вересні 2022 року українські військові звільнили Великобурлуцьку громаду, Євгеній пішов до військкомату. 14 жовтня став до лав 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр». Отримав позивний «Джедай».

Воював на складних напрямках, виконував бойові завдання під Покровськом, Бахмутом, Часовим Яром, Костянтинівкою. Згодом опанував бронетранспортер, доправляв побратимів до визначених позицій. Не уникав небезпеки, відповідально ставився до служби й завжди був готовий підставити плече товаришам.

Під час одного з бойових виходів Євгеній погодився замінити пораненого побратима. Повертаючись із завдання, наступив на міну й отримав тяжке поранення.

Поруч у шпиталі була дружина. Вона підтримувала його, допомагала долати наслідки поранення. Побратими телефонували, чекали на повернення «Джедая» до строю. І він теж вірив, що одужає. На жаль, організм не витримав наслідків тяжкого поранення.

13 листопада 2023 року в Київському шпиталі серце Євгенія Дмитрієва зупинилося. Він прожив лише 49 років, із яких останній рік присвятив захисту України.

23 квітня 2024 року Захисника посмертно нагороджено орденом «За мужність» III ступеня. На його честь одну з вулиць рідного села Плоске названо іменем Євгенія Дмитрієва.

Схиляємо голови перед пам’яттю Воїна. Розділяємо біль втрати рідних і близьких.

Вічна пам’ять і слава Герою!

Першоджерело · Великобурлуцька селищна рада (RSS сайту)