Після двох років невідомості на щиті повернувся солдат Роман Шапар

Понад два роки мама та сестра Романа Шапара жили між надією і тривогою. Шукали, зверталися до різних установ, перевіряли інформацію, чекали бодай найменшої звістки. Їхній син і брат, солдат, водій 4-го зенітного артилерійського відділення зенітного артилерійського взводу мотопіхотного батальйону військової частини А0536, зник безвісти на Донеччині. Востаннє він зателефонував 23 серпня 2024 року.
Роман Миколайович Шапар народився 31 липня 1982 року. Його життя було тісно пов’язане з Великим Бурлуком: дитинство і шкільні роки, юність і доросле життя. Здобув спеціальність тракториста, працював на Великобурлуцькому сироробному заводі, був задіяний у виробництві морозива, плавленого сиру, пастеризації та дозріванні вершків. Згодом трудився в сільськогосподарському товаристві «Зоря» апаратником з оброблення зерна.
Тихий, скромний, стриманий, відповідальний і небагатослівний, Роман Шапар любив риболовлю – своєрідне тихе полювання. Таким він був у мирному житті. Та коли країна потребувала захисту, ухвалив тверде рішення стати на її оборону.
Отримавши повістку, він не вагався, попри те, що свого часу був комісований зі строкової військової служби за станом здоров’я. Після проходження навчання розпочав службу у військовій частині А0536 53-ї окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха.
Рідним про службу розповідав небагато. На запитання, як справи, зазвичай відповідав коротко: «Все добре». Особливо хвилювалися близькі, коли протягом трьох тижнів від нього не було жодної звістки – Роман перебував на бойовій позиції.
Останній раз він зателефонував мамі 23 серпня 2024 року. Після цього зв’язок обірвався. Почалося довге й болісне чекання.
Почалися довгі місяці пошуків. Мама та сестра зверталися до командування військової частини, Національної поліції, Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, Червоного Хреста. Шукали інформацію в реєстрах, намагалися з’ясувати долю рідної людини. Кожна звістка могла стати відповіддю, а надія допомагала витримувати невідомість. Рідні не полишали віри, що Роман живий.
Але в жовтні 2026 року надійшло підтвердження його загибелі. Результати ДНК-ідентифікації встановили: Роман Шапар загинув 30 серпня 2024 року поблизу Неліпівки на Донеччині.
28 жовтня рідні, побратими та військовослужбовці провели його в останню путь. Після більш ніж двох років очікування Роман повернувся назавжди. Поховали Захисника на Алеї Слави кладовища № 18 у Харкові.
Великобурлуцька селищна військова адміністрація, Великобурлуцька селищна рада та жителі громади висловлюють щирі співчуття мамі, сестрі, рідним і близьким загиблого Захисника. Розділяємо ваше горе та схиляємо голови перед пам’яттю земляка, який віддав життя за Україну.
Світла пам’ять Роману Шапару. Вічна шана Захиснику України/
Коментарі
Ще ніхто не коментував. Будьте першим.
Увійдіть, щоб коментувати
Коментарі пишуть мешканці під своїм імʼям — так менше ботів і образ.