Згадуємо. Олександр Граненко: він не хотів, щоб ворог знову ступив на рідну землю

8 листопада 2024 року зупинилося серце 44-річного Захисника України Олександра Миколайовича Граненка із села Підсереднє Великобурлуцької громади. Від травм, несумісних із життям, воїн помер у шпиталі.

Олександр виріс у Підсередньому. Тут закінчив дев’ять класів місцевої школи, після чого вступив до Вовчанського технікуму механізації сільського господарства. Відслужив строкову службу, здобув вищу освіту в Харківському інституті механізації та електрифікації сільського господарства (ХІМЕСГ). Згодом залишився працювати в Харкові.

Війна увійшла в його життя ще у 2014 році. Олександр став учасником антитерористичної операції на Сході України, де захищав державу протягом 2014–2015 років.

Улітку 2024-го він знову став до лав українського війська. Служив у складі аеромобільної десантно-штурмової бригади. Маючи військові навички та бойовий досвід, виконував завдання на Харківському напрямку – спочатку в Рубіжному, а згодом у Вовчанську, зовсім неподалік від рідного Підсереднього.

Він добре розумів, чим загрожує ворог його землякам і рідному краю. Не міг змиритися з думкою, що російські окупанти знову можуть прийти на землю, де минуло його дитинство. Тому без вагань узяв до рук зброю. Захищав не просто територію – боронив свій дім, свою малу батьківщину, людей, серед яких виріс.

8 листопада 2024 року Олександра не стало. Його життя обірвалося через тяжкі поранення, отримані під час захисту України.

Для рідних, друзів та односельців він назавжди залишиться добрим, веселим, товариським чоловіком, людиною, яка нікому не відмовляла в допомозі. Таким його пам’ятатимуть ті, хто знав і любив.

Його шлях – це історія мужності людини, яка до останнього залишалася вірною рідній землі.

Олександра Граненка поховали на Алеї Слави одного з кладовищ Харкова.

Першоджерело · Великобурлуцька селищна рада (RSS сайту)