Імена Героїв увічнили на меморіальних дошках у Смолині

Сьогодні, 12 листопада, у Смолині на фасаді місцевої школи відкрили меморіальні дошки на честь полеглих Захисників України - місцевих мешканців, які віддали життя за свободу, незалежність і майбутнє української держави.

Це місце особливе. Тут вони навчалися, зростали, робили перші кроки у доросле життя. А сьогодні стіни рідної школи зберігатимуть пам’ять про них і нагадуватимуть кожному, якою ціною виборюється наша свобода.

На пам’ятний захід зібралися родини полеглих Героїв, односельчани, представники громади, педагоги, учні та всі, для кого ці імена - не просто імена на меморіальних дошках, а частина власної історії та болю.

Зі сльозами на очах присутні слухали спогади про Захисників, діти декламували вірші, лунали патріотичні пісні. У кожному слові, кожній ноті й кожному погляді відчувалися вдячність, гордість і невимовний сум за тими, хто вже ніколи не переступить поріг рідної школи.

Сьогодні згадували:

Івана Корнагу: уродженець і мешканець Смолина, турботливий батько чотирьох синів, добрий, спокійний і щирий чоловік. Справжній патріот, який добровільно став до лав українського війська. Його життя обірвалося 14 червня 2022 року під час артилерійського обстрілу. Він назавжди залишиться у пам’яті рідних як люблячий чоловік і батько, а для громади — як відважний Захисник.

Юрія Пруса — хлопець із села Сопіт, якому назавжди залишиться 21 рік. Добрий, веселий, працьовитий і сміливий. У серпні 2024 року добровільно приєднався до лав 80-ї окремої десантно-штурмової бригади, служив розвідником-санітаром. 16 січня 2025 року загинув унаслідок ворожого нападу. Війна обірвала молоде життя, забравши майбутнє, яке він тільки починав будувати.

Володимира Свистовича: людина, яка 17 років свого життя присвятила вчителюванню у рідній Смолинській школі. Вчитель від Бога, як згадували його колеги, справедливий, відповідальний і добрий. Люблячий чоловік, батько, господар. У квітні 2024 року став до лав 7-го Прикордонного Карпатського загону. Після важкого поранення, отриманого під час виконання бойового завдання на Луганщині, проходив лікування та мріяв повернутися додому до рідних. Та 11 грудня 2024 року його серце зупинилося.

Михайло Гедз — народився 10 листопада 1990 року в селі Рішин, закінчив Смолинську школу та здобув фах будівельника у Львові. Мав золоті руки, був комунікабельним, чуйним і турботливим. Любив працювати, дбати про родину, а ще з дитинства разом із дідусем Федором доглядав за сімейною пасікою, до якої мав особливу любов. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, без вагань сказав: «Ховатись не буду». Став до лав 79-ї окремої десантно-штурмової бригади та мужньо захищав Україну. Під час виконання бойового завдання поблизу села Новомихайлівка на Донеччині загинув. 4 грудня 2023 року перестало битися серце відважного Воїна, який мріяв будувати й творити майбутнє в Україні.

Після відкриття меморіальних дошок відбулося покладання квітів на могили полеглих Захисників.

За кожною меморіальною дошкою - ціле життя. Дитинство, шкільні роки, мрії, плани, родини, які чекали й досі пам’ятають. За кожним іменем - біль непоправної втрати та безмежна вдячність за мужність.

Вічна пам’ять і слава полеглим Захисникам України!

Першоджерело · Стрічка новин Яворівської міської ради