Памʼяті Михайла Мельника. До 50-річчя з дня заснування Української Гельсінської групи

9 листопада 1976 року в Україні було створено Українську громадську групу сприяння виконанню Гельсінських угод, відому як Українська Гельсінська група. Вона об’єднала людей, які в умовах радянських репресій відкрито виступили на захист прав людини, національної гідності та права українського народу на самовизначення. Їхньою метою було донести до міжнародної спільноти правду про порушення прав і свобод в Україні.

Для Зазимської громади ця дата має особливе значення. Адже одним із членів Української Гельсінської групи був житель села Погреби Михайло Спиридонович Мельник.

З нагоди 50-річчя створення групи цього дня біля його могили зібралися рідні, представники Зазимської сільської ради, Броварської районної державної адміністрації та односельці, які пам’ятають Михайла Спиридоновича. Присутні схилили голови, щоб вшанувати людину, яка ціною власної свободи, а зрештою і життя, зробила неоціненний внесок у боротьбу за українську незалежність.

Михайло Спиридонович Мельник народився 14 березня 1944 року в селі Ординці на Вінниччині. Закінчив історичний факультет Київського державного університету, працював учителем, згодом вступив до аспірантури Інституту історії Академії наук УРСР. Він був не лише істориком, а й поетом, дослідником українського минулого, автором великої праці з історії України.

Його життєвий шлях докорінно змінився у 1972 році. За читання власних віршів біля пам’ятника Тарасові Шевченку в річницю перепоховання Кобзаря в Україні, лише за 20 днів до захисту дисертації, Михайла Мельника виключили з аспірантури. У 1973 році його звільнили з учительської роботи та виключили з Комуністичної партії. Він змушений був працювати сторожем. Проте навіть за таких обставин не припинив громадської діяльності. Михайло Мельник брав участь в акціях протесту проти переслідувань українських письменників і правозахисників, звертався до редакцій газет із протестами проти порушення прав людини, відстоював українську мову та свободу творчості.

У листопаді 1978 року він став членом Української Гельсінської групи та її кореспондентом. Його діяльність була пов’язана з відстоюванням прав переслідуваних радянською владою українських діячів. Зокрема, він захищав Василя Овсієнка, виступав проти переслідувань Олеся Бердника та інших представників українського правозахисного й культурного руху.

У березні 1979 року під час обшуку працівники КДБ вилучили весь його творчий і науковий архів — 15 тек. Разом із рукописами було втрачено результати багаторічної літературної та історичної праці. Він усвідомлював неминучість арешту. Однак у ніч з 9 на 10 березня 1979 року життя Михайла Спиридоновича обірвалося.

Його поховали 11 березня в Погребах. Навіть похорон перебував під наглядом КДБ, а деяких друзів і соратників затримали дорогою на прощання.

У 2006 році Михайла Мельника посмертно нагородили орденом «За мужність» I ступеня.

Особливо зворушливими під час пам’ятного заходу стали спогади Катерини Іванівни Дивак, яка знала Михайла ще з молодих років, коли була першою старостою Гомону.

Вона згадувала, що в їхньому оточенні було троє Михайлів, трохи старших за молодь, але саме вони надихали людей на все українське. Робили це обережно, пошепки, адже за радянських часів навіть прояви української національної свідомості могли стати приводом для переслідувань.

«Він настільки вмів донести оцю нотку про Україну, що це наша, рідна, і тільки її повинні ми любити, і за неї боротися», — поділилася Катерина Іванівна.

Вона пригадувала, як Михайло підходив до молодих людей під час свят, розмовляв із ними, долучав до українських традицій, щедрівок і колядок. Тоді вона ще не до кінця розуміла значення його слів, але згодом усвідомила, наскільки важливим було те, що він робив.

«Тоді я почала розуміти, що таке Україна і як треба любити свою Батьківщину», — згадувала вона.

Катерина Іванівна також наголосила, що, попри постійні переслідування та стеження, Михайло й інші однодумці залишалися незламними. Завершуючи виступ, вона звернулася до нього словами, сповненими вдячності й любові: «Ти патріот, ти нас надихав на те, щоб ми любили свою Батьківщину».

Своїми спогадами поділилася і донька Михайла Спиридоновича Оксана, яка разом із сестрою Богданою, дітьми та онуками була присутня на заході.

Для неї батько — це не лише учасник правозахисного руху, ім’я якого увійшло в історію України. Це людина, з якою вона ходила до лісу збирати гриби чи на Кодак ловити рибу. Це людина, яка була поруч у звичайних дитячих моментах.

Завдяки йому Оксана мала можливість особисто знайомитися та спілкуватися з багатьма представниками українського дисидентського руху. Вона згадувала Оксану Мешко, Надію Світличну, Миколу Горбаля, Олеся Бердника, Василя Овсієнка та інших людей, які були близькими друзями й однодумцями її батька. Деякі з них бували в їхньому домі в Погребах.

Однією з причин особливо жорсткого переслідування Михайла Спиридоновича стали обшуки, проведені в його будинку 6–8 березня 1979 року. Вони були пов’язані, зокрема, зі справою Василя Овсієнка, якого Мельник намагався захистити. Проте це був не перший випадок, коли він відкрито виступав проти радянської системи. Ще раніше відстоював право людей розмовляти українською мовою в метро, протестував проти переслідування Олеся Бердника за його творчість і релігійні погляди, не залишався осторонь, коли утискали інших українців.

Для нього це не були окремі епізоди громадської діяльності. Це була послідовна життєва позиція — захищати право людини бути українцем у власній країні.

Особливо проникливою стала розповідь Оксани про одну розмову, свідком якої вона випадково стала ще дев’ятирічною дівчинкою. У 1978 році біля їхнього будинку відбулася емоційна суперечка між Михайлом Мельником та Надією Світличною. Батько переконував Надію, що вона не має залишати Україну, адже потрібно продовжувати боротьбу тут, на рідній землі. Натомість Надія пояснювала, що після тривалої розлуки з чоловіком, якого не бачила через ув’язнення, та з огляду на майбутнє народження дитини мусить виїхати, щоб її дитина могла народитися і зростати в безпеці.

Маленька Оксана тоді не могла до кінця зрозуміти, чому дорослі так емоційно сперечаються. Лише з роками вона усвідомила, наскільки складним був вибір, перед яким поставало те покоління: залишитися й продовжувати боротьбу за Україну чи шукати порятунку для себе та своєї родини.

Ця історія особливо промовиста, адже сам Михайло Спиридонович фактично поставив боротьбу за Україну вище за власний добробут і спокій родини. Він добре розумів, що його діяльність загрожує не лише йому, а й найближчим людям. Та не міг відмовитися від своїх переконань.

Для доньок ця відданість Україні мала надзвичайно високу ціну. Оксані ще не виповнилося десяти років, а Богдані не було й шести, коли вони залишилися без батька.

І все ж, попри десятиліття, що минули, він залишається поруч із ними — у спогадах, родинних історіях, у цінностях, які передав своїм дітям, і в усвідомленні того, заради чого жив.

У цих словах — не лише біль доньки, яка втратила батька в дитинстві. У них — розуміння масштабу його вибору, повага до його переконань і вдячність за те, що він залишив після себе.

І сьогодні, коли біля могили Михайла Мельника зібралися його діти, онуки та люди, яких він колись надихав любити Україну, особливо відчувається: його боротьба не була марною.

На жаль, багато учасників Української Гельсінської групи так і не побачили омріяного дня відновлення незалежності України. Серед них і Михайло Мельник. Проте незалежну Україну побачили його доньки, а сьогодні — вже й онуки. І саме в цьому є особливий сенс пам’яті: справа тих, хто боровся за свободу, продовжується в наступних поколіннях.

Пам’ять про Михайла Спиридоновича живе і в нашій громаді. Його ім’ям названо вулиці у Броварах та Погребах. Його ім’я носить курінь Джури Погребського ліцею. А на останньому засіданні виконавчого комітету Зазимської сільської ради було погоджено встановлення меморіальної дошки на його честь у Погребському ліцеї, щоб нинішні та майбутні покоління школярів знали історію людини, яка не побоялася протистояти тоталітарній системі.

Сьогодні, через 50 років після створення Української Гельсінської групи, ми згадуємо Михайла Мельника не лише як одного з її учасників. Ми згадуємо історика, поета, громадянина, люблячого батька та людину, яка своїм прикладом допомагала іншим усвідомити, що таке Україна і чому її потрібно любити.

Його життя було коротким, але його переконання пережили радянську систему. Він не дочекався незалежності, за яку боровся, але зробив свій внесок у те, щоб вона стала реальністю.

Вічна памʼять всім борцям за незалежність України!

Першоджерело · Зазимська сільська рада (офіційний сайт)